Школа життя (сценка)

Вечір. Чоловік і дружина сидять перед телевізором. Поряд сидить дитина. Чоловік потирає руки.

Чоловік - Сьогодні ми їм надаємо, от побачиш!
Дружина - Що, кому надаєм?
Чоловік - Не питай дурниць. Наші хокеїсти шведам надають. Гарантую, люба. (дружина зірвалася на ноги і переключила канал).
Дружина - Та ти можеш завтра за п’ять хвилин прочитати в газетах, хто там кому надає. А я буду дивитися Анжеліку.
Чоловік - Анжеліку?! Дуже мені кортить дивитися ті серіали! (переключає телевізор)
Дружина - Не затівай суперечки!
(стукнула кулаком по столу)
Хокей, то не культура.
(переключає канал)
Чоловік - Вижену разом з Анжелікою! Буде хокей і край (переключає)
Дружина - Ти у хокеї розбираєшся як динозавр у центральному опаленні. (переключає)
Чоловік - При чому тут центральне опалення?! Ти живеш ілюзіями, моя люба. Ото дешевий кіношний лимонад – саме для тебе. Бодай вже чорти взяли твою Анжеліку разом з тобою (переключає)
Дружина - (верещить) Я завжди знала, що ти духовно обмежена людина. Хам якийсь! Правду мені мама казала: «Дівчинко моя, од того п’яниці та бабника наплачешся.»
Чоловік - То тобі таке твоя мати казала? А мене мій батько сварив, попереджав, що треба остерігатися фіфочки, у якої заварний крем замість мізків. (переключає канал)
Дружина - А хто тебе, дурню, врятував від тюрми? Хто і що? Мої гроші! Тільки заради них ти на мені й оженився…(переключає канал)
Чоловік - Не сміши мене. Скільки там у вас тих грошей було?! Бачив і більше, кобило!
Дружина - П’яниця, дровеняка, ворюга!
Чоловік - Фіфа! Авантюристка!
Дружина - Ідіот!
Чоловік - Мавпа!
Дружина - Осел!
(перед телевізором стає дитина)
Дитина: - Ви обоє якісь дулні. Осли, дловиняки, ідіоти… (потюпало з кімнати)
(чоловік і дружина здивовано переглянулись)
Чоловік - Ти чула, люба, як те дівчисько лається?
Дружина - Чула, дорогенький. То вона, мабуть, від дітей у дитсадочку таких слів набралась. Треба виховувати.