Слова автора: Прийшла красуня-зима. Заблищала блакитною кригою річка, заіскрилось білим снігом поля і ліси, а по вулиці ходив-пританцьовував рум’янощокий дід Мороз, дихаючи у шибки вікон крижаним холодним візерунком.
На лавці сидять дід та баба.
Баба: Діду, щось мені холодно, біжи в ліс, дрівцят принеси, в печі затоплю, та й тобі млинців напечу.
Дід: Млинців? О, це я люблю, піду та принесу хмизу, поки не стемніло. (пішов)
(заходить дід, веде за собою Снігуроньку)
Баба: О, явився! А це з тобою хто?
Дід: А, це був у лісі. Бачу, дівчинка по лісу, як сніжинка, літає і морозу не боїться, співає пісню іскристу та зимову разом з синицею. То запросив я її додому, буде нам за онучку!
Баба: А як же тебе звати, внучко?
Снігуронька: Снігуронька.
Баба: А хто в тебе мама і тато?
Снігуронька: В мене мама - білосніжна Зима, а батько - Мороз-Морозенко!
Дід: Знаємо-знаємо. Зима у чарівних кришталевих шат, а Мороз-Морозенко - це той, що за щічки дітей щипає!
Автор: Проходили дні за днями. А снігуронька весела, радує діда і бабу, співає їм пісень, всю хатню роботу робить. Не потішиться нею дід та баба!
Дід: Ой, золота ж дитина!
Баба: Кращу внучку годі й шукати!
Автор: А одного разу забігли в гості до діда та баби сусідські хлопці.
Парубок: Доброго дня вам!
Дід: Здрастуйте, здрастуйте!
Дівчинка: Пустіть Снігурку з нами в сніжки пограти, на санях та ковзанах покататись!
Баба: А чи не змерзне вона?
Снігуронька: Ні, не змерзну. Моя мама - то сніг, а тато - мороз.
Парубок: Пустіть, пустіть! Анумо, Снігуронько, з нами Бабу Снігову ліпити!
Дід: І-то правда, чого ж ото під вікном сидіти тобі, внучко. Біжи на вулицю.
Автор: Пішла Снігуронька. А як повернулась,- весела, щаслива. Посмішкою так і сяє, щічки так і горять рум’янцем.
Баба: Щось ти смутна, Снігуронько, сама не своя, а де ж твоя посмішка?
Дід: І пісні твоєї не чути.
Снігурка: Ой, дідусю, бабусю, чогось мені сумно, чогось мені не весело
Автор: Прийшов і травень. Зазеленіла травичка, защебетали птахи, розквітла земля. Забігли в дім знову хлопці та дівчата.
Дівчинка 1: А нумо Снігурко, з нами на вулицю, квітів назбираємо.
Дівчинка 2: Вінків наплетемо, веснянок поспіваємо.
Парубок 1*: Пустіть її з нами.
Парубок 2: Пустіть, пустіть, весна-красна, все довкола радіє.
Дід: Сходи внучко, розвієшся, повеселієш
Автор: минув час. Дивляться дід з бабою, що вже й сусідські діти повернулися, а Снігурки з ними нема. Коли ж хлопці та дівчата зайшли до них у хату:
Баба: А де ж моя внучка?
Парубок 1: Нема вашої Снігурки. Стрибали ми через вогнище, і вона стрибнула, та й злетіла легкою хмаринкою над ним…
Дівчинка 1: Розтанула вона, розтанула…
Парубок 2: Але встигла мовити, що наступної зими обов’язково повернеться
Дівчинка 2: Не журіться, діду й бабо, адже її батьки – Зима і Мороз-морозенко. І вона знову до вас прийде.