Сцена

до свята

Свято... З цим словом у кожного пов’язані світлі спогади і почуття. Це той незабутній день, коли ми урочисто і радісно відзначаємо знаменну подію в житті суспільства або окремої людини.
Суспільна природа людини вимагає гармонійного поєднання буднів і свят, потреби підсумувати в урочистій обстановці результати своєї діяльності, почути громадську оцінку свого внеску в загальну справу. Свято є продовженням життя суспільства, його буднів, тільки іншими засобами, в інших формах.

Неможливо підрахувати, скільки було на землі свят. Вони з’являлися і зникали, поступаючись місцем новим, розвивались і збагачувалися, виступали свідками класових битв.
Стародавні свята виникли в умовах первіснообщинного ладу і були обумовлені реальними потребами людини. Хоча річний цикл сільськогосподарських робіт визначається зміною пір року, однак приводом для встановлення святкових днів послужили не вони, а певні рубежі господарського життя. Оранка, сівба, сінокіс, збирання врожаю, вигін худоби на пасовисько та повернення її на зимівлю у тепле стійло, поява молодняка повторювались на протязі року. Саме з цими важливими подіями пов’язували відповідні торжества.

Всім добрим — багатим врожаєм, високим приплодом худоби, зеленими пасовиськами тощо — давня людина завдячувала невидимим, але могутнім силам та істотам, що населяли навколишній світ. Вони могли певним чином ставитися до людини, допомагати їй або навпаки, шкодити. Землероб прагнув задобрити ці сили з допомогою жертвоприношень, завоювати їх довір’я, а то і залякати. Не випадково всі стародавні свята супроводжувалися численними магічними обрядами.

Весною природа оновлюється, тому і людина намагалася очистити себе, своє житло, худобу. Особливої очисної магічної сили надавали воді. Кроплення водою землі мало забезпечити хороший врожай, вмивання вранішньою росою зміцнювало тіло, здоров’я.

Більшість обрядів супроводжувались криками, співами, які повинні були якнайшвидше пробудити природу від зимової сплячки, а також відігнати злих духів. А щоб польові культури були високими, врожайними, влаштовували танці з підскоками, гойданням тощо.

Жоден обряд не проходив без святкової трапези. Вважалось, що в ній беруть участь духи — господарі місцевості. До обіду обов’язково готували каші, випікали хліб. Кутя, наприклад, з’явилася у давні часи і готувалася з вареного зерна, бо у ті часи люди ще не вміли молоти зерно, випікати хліб.

Вірили також у предків роду, общини, що впливали на врожай тощо. Звідси у весняних святах присутні елементи заупокійного культу. Магічною вважали ранню зелень, а щоб передати її силу землі, люди віттям верби, берези били об землю, а також один одного.

Літні обряди пов’язувалися зі збереженням врожаю і підготовкою до його збирання. Осінній цикл свят мав забезпечити врожай майбутнього року.

Взимку, коли основні господарські роботи були виконані, починали готуватися до нового трудового року. Прагнення довідатись, чи буде сприятливим наступний господарський рік, породило велику кількість ворожінь.
Отже мета магічних обрядів була досить прозаїчною — піклування про врожай і господарський достаток. В центрі уваги завжди була доля людини, її життя, що залежало значною мірою від природи.

З виникненням релігії побутовий, господарський зміст свят витісняється. З часом всі святкові цикли так або інакше пов’язуються з іменами богів і подіями церковної історії.