У класі перерва. За партою сидять Максим і Андрій. Максим збирає речі в портфель.
Андрій: Ти куди це зібрався?
Максим: Я з геометрії піду! Нема чого там робити. Відчуваю, мене запитають, а я нічогісінько не знаю.
Андрій: Та облиш! Питають тих, у кого на лобі написано «Я не готовий!».
Максим: От бачиш! (стукає себе по лобі) Хіба нема?
Андрій: Треба зробити так, ніби ти готовий! Сила переконання!
Максим: Що?
Андрій: Сила переконання! Самонавіювання! Повторюй за мною: у мене до уроку геометрії все готово!
Максим: У мене до уроку геометрії все готово.
Андрій: Я виконав домашнє завдання!
Максим: Я виконав домашнє завдання… Невже?
Андрій: А ти як думав? Повторюй: усі чотири задачі й шість вправ!
Максим: Усі чотири задачі й шість вправ!
За “силою переконання” хлопці не помітили, як до класу зайшла вчителька.
Вчителька: Максиме, що я чую, ти готовий до уроку?!! Справді?
Максим впевнено киває.
Вчителька: Оце так сюрприз! Іди до дошки, будь ласка.
Максим впевнено йде до дошки.
Максим: У мене до геометрії все готово! Я виконав домашнє завдання! Всі чотири задачі й шість вправ!
Вчителька: Чудово, напиши на дошці розв’язання задачі номер 4.
Максим: Я виконав домашнє завдання! Всі чотири задачі й шість вправ!
Вчителька: Нічого не розумію! Покажи зошит!
Максим несе зошит. Вчителька дивиться.
Вчителька: Максиме, Максиме! А як впевнено йшов… Два! Ні, тут таки два багато. Готуйся краще наступного разу!
Максим і Андрій виходять зі школи. На обличчі Максима полегшення.
Максим: Фух, пронесло. Думав буде гірше. Але тепер точно треба готуватись краще.
Андрій: Так, “сила переконання” непогано, але й про знання забувати не варто. Давай разом готуватись, щоб наступного разу впевнено відповідати.
Максим: Добре, давай. Дякую за пораду і підтримку!
(Хлопці йдуть додому, обговорюючи як краще готуватись до уроків)