На 50-тий день після Паски відзначається християнське свято Трійці, або П’ятидесятниці. Трійця святкується три дні і символізує єдиного Бога: Богоотця (неділя), Богосина (понеділок) і Духа Святого (вівторок). Тиждень перед Трійцею називається “зеленим”, або клечаним. Назва пішла від клечання - гілля, зрубаного в цей час для оздоблення оселі і двору.

Напередодні свят, у п’ятницю, жінки йшли до лісу збирати лікарські трави, які згодовували худобі “щоб було багато молока”, а також росу, якою лікували хворі очі.

У суботу до схід сонця йшли до річки рвати аїр. Потім запашним зіллям - любистком, полином, чебрецем - прикрашали оселю, а ввечері зеленими гілками верби, липи, клену, ясеня, дуба, горіха - подвір’я та будівлі. Повсюди на Зелені свята поминали померлих родичів, могили яких посипали клечаним зіллям, на кладовищах влаштовували панахиди і поминальні трапези.

У неділю зранку відбувалася святкова відправа, що закінчувалася освяченням зілля. Потім всі йшли до криниць і кропили їх свяченою водою. Після обідні розпочиналися молодіжні ігри, які проводили біля ігорного дуба - високої жердини, наверху якої прикріплювали прикрашене стрічками, квітами, гіллям колесо. Саме тут збиралися хлопці та дівчата, водили хороводи, співали, влаштовували змагання.

День Святої Трійці - вельмишановне свято для християн усіх обрядів. Відмінність лише в ході богослужіння і в символіці. Основною відмінністю православної Трійці є те, що її поєднують з П’ятидесятницею в один день, а католики поділяють це свято на 2: так, за західним календарем, від П’ятидесятниці до дня Святої Трійці повинний пройти тиждень.

Друга відмінність - кількість. У католицизмі існує цілий цикл Троїцьких свят, які в сукупності тривають 20 днів. Сюди входять такі свята як: свято Тіла і Крові Христових, Пресвятого Серця Ісуса і Непорочного Серця Діви Марії. У православ’ї навіть аналогів таких немає. Просто наступного дня після Трійці християни східного обряду святкують день Святого Духа (Духів день в народі).

Третя відмінність - колір. У православ’ї, як усім відомо, Троїцький колір - зелений. Католицькі ж священики в день П’ятидесятниці одягаються в червоні одягу, що символізує зішестя вогненних язиків на апостолів, а на честь Трійці вони одягаються в святкові білі одягу.

Примітно, що в країнах, де католицькі громади сусідять з православними, віруючі західного обряду теж використовують в якості святкових прикрас букети зелені.

День Святої Трійці в римському літургійному календарі має вищий статус - статус урочистості.

Це свято присвячене християнському догмату, згідно з яким Бог єдиний в трьох особах - Бога Отця (творця всього сущого, видимого і невидимого), Бога Сина (предвечно народжується від Бога Отця) і Бога Святого Духа (предвечно вихідного від Бога Отця). Проповіді та літургійні читання клечальної дня покликані розкрити вчення про троїчності бога.

Тройця відзначається в усіх церквах, які дотримуються західних літургійних обрядів; його відзначають послідовники римсько-католицького, англіканського, лютеранського, пресвітеріанського, методистського віровчень, а також багато баптистських церков.

Сама рання дата, на яку може випасти свято Святої Трійці, - 17 травня, найпізніша - 20 червня.

Священна книга християн — Біблія, зміст якої дав привід богословам встановити величезну кількість релігійних свят, починається з опису всемогутності бога, який створив світ за шість днів. Віруючі уявляють собі бога всемогутнім, всевидющим, всезнаючим, милостивим. На бога уповають, до нього звертають щоденні молитви, від нього чекають встановлення «царства божого». Від імені бога звертається до віруючих духовенство православної церкви…

І все ж, марно було б шукати в церковному календарі назву свята на честь бога-отця. Як відомо, християнська релігія визнає догмат про триєдність бога: бога-отця, бога-сина і бога-духа святого.

Для всіх трьох іпостасей існує єдине свято п’ятидесятниці або трійці. В «Настільній книзі священнослужителя» повідомляється, що «назву п’ятидесятниці свято отримало як тому, що згадувана у цей день подія відбулася у старозавітне свято п’ятидесятниці, так і тому, що після пасхи воно буває на 50-й день».

Свято трійці перехідне, воно відзначається наприкінці травня — початку червня.

Історія свята Трійці

Приводом для його встановлення послужила подія, описана у другій главі новозавітної книги Діянь апостолів: «Несподівано зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила весь будинок, де вони перебували; і з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнилися духом святим і почали говорити іншими мовами, як їм дух промовляти давав» (2:2-4). Отже, третя іпостась — дух святий, зійшов на апостолів у вигляді «огненних язиків». Але незрозуміло — де ж інші дві іпостасі, адже свято іменується трійцею?

За церковним вченням, апостоли, прийнявши «дари» духа святого, набули також здатності передавати їх своїм наступникам — єпископам і священикам. Тому день зішестя духа святого на апостолів стали вважати днем народження християнської церкви. Проте це не що інше, як намагання видати бажане за дійсне. У першій половині І століття не було навіть ознак церковної організації, не кажучи вже про якусь єдність у поглядах на трійцю та інші догмати церкви. У найпершому християнському творі з числа включених у біблійний закон — Одкровенні Іоанна — поняття трійці взагалі відсутнє. Ніяких свідчень про трійцю нема і в посланнях апостола Павла. Перші натяки на неї з’являються лише у євангеліях, які за часом написання датуються першою половиною II століття. Так, у Євангелії від Матфея Христос промовляє до апостолів: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа» (28:19-20).

У євангеліях від Матфея, Марка та Луки нічого не говориться про зішестя духа святого на апостолів взагалі. Щоправда, у євангеліста Іоанна є згадка про цю подію, але його розповідь не має нічого спільного з тією картиною, яку намалював автор найпізнішого новозавітного твору — Діянь апостолів. У Іоанна зішестя духа відбувається без вище згадуваних театральних ефектів. За Іоанном, Ісус Христос просто подув і мовив до апостолів: «Прийміть духа святого!» (20:22). Дух святий сходить не від бога-отця, а від бога-сина.

Уява автора Діянь апостолів виявилась значно багатшою. Його літературна фантазія, як встановила біблійна критика, розпалена книгами Старого завіту і творами гностиків. Зокрема, з книги Чисел (11:25) запозичений епізод, в якому розповідається про здатність пророкування після зішестя духа святого, а також інші деталі міфу.

Сучасне християнське вчення про три іпостасі бога народилося у численних дискусіях його апологетів з представниками інших релігій. Остаточний варіант православного символу віри був затверджений лише на Константинопольському соборі у 381 році. Таким чином, тільки в кінці четвертого століття було офіційно визнано існування третьої іпостасі християнського божества — духа святого. Для пропаганди цієї ідеї стало можливим і навіть необхідним встановлення свята трійці.

Божественна сім’я представлена трійцею, яка складається з батька, матері та їх дитини.

Чому саме трійця, а не якесь інше число? Містичне ставлення до цифри «три» виникло ще в первісні часи. Трійка — число, що має початок, середину і кінець.

Християнство переробляло і засвоювало найбільш популярні ідеї, відповідні уявлення, обряди, свята язичеських культів та інших релігій, що передували його появі.

Так, крім містичного поклоніння цифрі три і трійці, християнство запозичує з давніх релігій атрибутику божественних іпостасей, зокрема, духа святого. Церква зображує дух святий у вигляді голуба. В Єгипті, Греції, Індії та інших країнах голуб вважався священним птахом богинь. Давньовавілонська богиня Іштар теж досить часто зображалась голубкою. У голубок перетворювались богині Астарта, Ізіда та інші. Голубок зображували на іконостасах єгипетських, фінікійських та інших язичеських храмів.

У християнській трійці дух святий, замінивши богиню-матір, присвоїв і її атрибути. Тепер він став… матір’ю сина божого, а голуб — символом духа святого. В апокрифічному «Євангелії від євреїв» Ісус Христос говорить: «Моя мати — святий дух». У давньосірійському перекладі Євангелія від Іоанна (94 : 26) говориться про святий дух: «Вона навчить вас всьому…» Древні євреї також вважали дух святий жіночого роду.

З давніх релігій християнська церква переймає старовинне облачення священнослужителів (сутану), звичаї шанувати ікони, носити амулети тощо. Звідти ж запозичена й інша назва свята трійці — п’ятидесятниця.

П’ятидесятниця — свято землеробських племен, які населяли територію Палестини. Воно припадало на травень — початок червня, коли достигали злакові і розпочиналися роботи по їх збиранню. Початок жнив древні євреї відзначали окремим святом опрісноків, що отримало назву від звичаю в цей день випікати прісні хліби з борошна нового врожаю. Перший сніп, за законами жерців, відносили до священика для благословення. Свято тривало майже сім тижнів. Та ось, позаду тяжка праця на полях, турботи про врожай. Землероби, раді можливості скористатися, нарешті, плодами своєї праці, з вдячністю польовим духам і богам — подавцям врожаю, приносять жертви.

Так, іудейське духовенство забороняло зжинати хліб до краю поля і підбирати залишки жнив, вимагало приносити в жертву богові сімох ягнят, бика і двох овець. У книзі Второзаконня сказано: «Сім седмиць відлічиш собі, від початку праці серпа на допрілому збіжжі зачнеш лічити сім седмиць. І справиш свято седмиць для господа, бога свого, у міру добровільного дару своєї руки, що нею даси, як поблагословить тебе господь, бог твій» (16 : 9—10).

Пізніше, із посиленням впливу жерців, аграрний зміст іудейського свята був поступово змінений. П’ятидесятницю стали відзначати на честь мнимого одержання Мойсеєм на горі Сінай закону божого. До цієї горн євреї підійшли через сім тижнів після втечі з Єгипту. Тепер п’ятидесятниця стала пов’язуватись з євангельською подією — зішестям святого духа на апостолів і розповсюдженням християнства по всьому світу.

На Русі християнське свято п’ятидесятниця набуває суто слов’янського забарвлення. За часом воно збігається з давньослов’янським весняно-літнім зеленим святом, з завершенням весняних польових робіт і турботами про майбутній урожай. Зелене свято супроводжувалось обрядами на честь польових духів, які нібито впливають на родючість землі і збільшення приплоду худоби. Землероб намагався умилостивити цих духів, передати землі силу всепе- ремагаючої молодої зелені. Особливо життєдайною силою наділялася береза. Саме її гіллям ще й у наш час прикрашають житла, подвір’я.

Обрядовість християнської трійці є, здебільшого, пережитком язичниських аграрних культів. Як не намагалася церква викоренити ці обряди з народного побуту, вони жили своїм життям. Зрештою церковники змушені були занести до православного церковного календаря свято під назвою троїцької поминальної суботи. В основу свята був покладений язичеський звичай поминання померлих. Обряд полягав у відповідних пожертвуваннях на могилах предків.

Відзначаючи свято трійці, православна церква переслідує корисливу мету. Видаючи церковне свято за народне, духовенство розгортає активну релігійну пропаганду. В церковних проповідях говориться, що призначення людини — бути «храмом божого духу», для чого, мовляв, треба поглиблювати свою релігійність, виконувати церковні настанови. Служителі культу намагаються утверджувати у свідомості віруючих антинаукові уявлення про можливість божественних чудес, приписують весняне самооновлення природи впливові святого духа тощо.