Коли Іісусу, народженому Дівою Марією, виповнилося шість тижнів, його перевезли із Вифлеєму до Єрусалиму, і Мати Божа принесла Немовля до Єрусалимського храму, аби, за тодішнім звичаєм, принести в жертву Господу дві горлиці.

На той час у храмі був старенький праведник Симеон (Семен). Задовго до цього Дух Святий повідав йому, що не помре він доти, поки не побачить Сина Божого. Тож коли Марія і Йосиф принесли Іісуса до храму, Дух Святий сповістив Симеона, що Син Божий знаходиться у храмі. Підійшов тоді Симеон до Марії, взяв Немовля до своїх старечих рук і промовив: "Тепер можу я спокійно вмерти, бо бачили очі мої Сина Божого, який прийшов заради спасіння всіх людей". При цьому була присутня пророчиця Анна, яка дожила до глибокої старості, постом і молитвою слугуючи Богу день і ніч. Звістку про появу Сина Божого несла вона всім віруючим, розповідаючи про пришестя Спасителя.

В ознаменування цих подій святкують християни свято Стрітення (зустрічі Симеона і Анни з Іісусом).

Історія виникнення свята

Приводом для встановлення свята став давньоєврейський звичай на сороковий день після народження немовляти чоловічої статі приносити його в Єрусалимський храм для представлення «перед Господом». Іудейські жерці забороняли жінці після пологів раніше з’являтися у храмі. Ось як про це пише автор Євангелія від Луки: «А коли, за законом Мойсоя, минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалима принесли його, щоб поставити його перед Господом, як у законі господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, мас бути посвячене Господу» (2:22—23).

За євангельськими текстами зустріч бога-отця з богом-сином не відбулася. Замість бога-отця у храмі опинилися якийсь старець Симеон і Анна — пророчиця, 84-річна бабуся. У 77 років вона вперше вийшла заміж. Залишившись вдовою, вона дні і ночі проводила у Єрусалимському храмі.

За церковними свідченнями Симеон був одним з 72 перекладачів Старого завіту на грецьку мову, відомого під назвою Септуагінти. Дійшовши до певного місця у книзі пророка Ісайї (7:14), де говориться, що «діва в утробі зачне, і сина народить», Симеон хотів слово «діва» замінити виразом «заміжня жінка». Однак йому негайно з’явився ангел і промовив, що раз він вірить, що діва може непорочно зачати і народити сина, залишившись незайманою, то він не вмре, поки своїми очима не побачить цієї події. Тому, за скромними підрахунками богословів, коли Ісуса принесли в храм, Симеон мав 350 років.

Взявши маля на руки, Симеон благословив бога-сіша, назвав його спасителем народів, світлом для «просвіти поган». Батьки — тесляр Йосиф і діва Марія, дивувалися сказаному, нібито їм не з’являвся ангел, не було поклоніння пастухів і волхвів. Отже, євангелісти продовжують суперечити один одному.

Запроваджуючи свято стрітенпя, християнські єпископи намагалися відвернути народ від язичеських обрядів очищення, покаяння і посту. У цих обрядах брали участь не лише язичники, а й дехто з християн. Знову ж таки християнське свято проторювало собі шлях, пристосовуючись до язичеських. Землероби з палаючими факелами в руках обходили свої поселення, поля, виганяючи злих духів зими, приносили богам жертви.

Перед церковниками постала нагальна необхідність віднайти і запровадити християнське свято, яке б збігалося за часом з язичеськими святами. Перечитуючи євангелія, вони виявили у євангелії від Луки опис того, як немовля Ісус на сороковий день після народження було принесене на посвяту у храм. До 25 грудня додали 40 днів і отримали 2 лютого, день язичеського свята очищення. Нове свято назвали стрітенням. Остаточно утвердитись новому святу допомогли історичні події. У 528 році під час десятиденного землетрусу в Антіохії загинуло багато людей. У 543 році прокотилася страшна епідемія моровиці. В усіх цих нещастях були звинувачені гріховні язичники. Врятуватись від злих духів, повчали церковники, можна лише молитвами і очищенням. Моровиця припинилася так, як і почалася, а лаври спасительки від напасті прийняла християнська церква. З тих пір свято обов’язково супроводжується богослужінням, хресним ходом.

На Русі свято стрітення приживалось дуже повільно, воно не мало тут значного поширення. Серед народу вважали, що в цей день зима з літом стрічається. «На стрітення — сонце на літо, а зима на мороз». За часів царату віруючі зобов’язані були через 40 днів після народження хлопчика, і через 80 днів, коли це дівчинка, прийти до церкви, де здійснювався обряд уцерковлення немовляти.

В наш час у проповідях і статтях закликають віруючих наслідувати божу матір, яка не тільки присвятила богові своє життя, але й рідне немовля принесла на посвячення у храм. Тому свято іноді називають «стрітенням пресвятої богородиці» і відносять до богородичних. У християнстві свято стрітення набуло певної спрямованості: утверджувати у свідомості віруючих думку про необхідність через 40 днів після народження приносити немовлят у храм і «представляти перед Господом», зв’язуючи на все життя з церквою.